Часто скаржаться: “Ну, не можу я така, як я є, схуднути!
Не можу! Не раз намагалася! Це на підсвідомості!” І тут хтось пропонує начебто дивну ідею: “Тоді тобі допоможе лише гіпноз”.
Але з іншого боку, а чому, власне, дивну? Вам же знайома теорія, що людина є те, що вона про себе думає. І якщо вас не залишає думка: “Ну, не можу я така, як я є, схуднути!”, – то не дивно, що ви і не худнете. Ви самі на підсвідомості (втім, якщо кажете, то і на свідомому рівні теж) задаєте своєму організму програму “Не худнути”. От і не худнеш.
Начебто висновок зрозумілий: треба змінити внутрішню програму. Програма “Хочу є, є, є” заміщується програмою “Їм у нормі”, програма “Хочу, але не худну” – програмою “Худею так, як хочу”, а “Моя вага визначена конституцією” – “Моя вага залежить від мене” . Зробити це можна самостійно, що важче, або за допомогою спеціаліста, у даному випадку лікаря-психотерапевта, що спеціалізується на гіпнозі. Щоправда, ставлення до гіпнозу як терапевтичного засобу є суперечливим.
Одні вважають, що нічого страшного у застосуванні гіпнозу немає, інші займають діаметрально протилежну позицію, вважаючи, що гіпноз – це грубе втручання в ауру людини, яке неминуче спричинить негативні наслідки. І тут важливо враховувати такі нюанси: хто здійснює гіпноз, який саме гіпноз застосовується, і якою є психіка пацієнта, на якого спрямована дія гіпнозу.
Що нам відомо про гіпноз? Гіпноз впливає (або через свідомість, або минаючи свідомість) на підсвідомість, де “записана” вся наша система цінностей та переконань. Звичайно, якщо одночасно вдається задіяти і свідомість, і підсвідомість, то зміни внутрішньої програми відбувається швидше і надійніше. Звідси й техніки гіпнозу – різні. Вас не обов’язково занурюватимуть у стан безконтрольного трансу, коли вами можна з легкістю керувати ззовні. Сеанс гіпнозу може бути просто якийсь релакс – психологічне розслаблення, у якому теж вдається домогтися позбавлення від комплексів, неправильних установок, негативних тривог.
Виходячи з цього, ясно, що боятися самого гіпнозу нема чого. Питання лише в тому:
Пишу про гіпноз як про методику схуднення не випадково. Одна моя приятелька мала досвід такого схуднення. І, треба сказати, досвід її був дуже цікавим. Я навіть сказала б, винятковим.
* * *
Анфісі Юріївні (так звали мою приятельку) було на той час 37 років. І на свої 160 см вона важила аж 82 кг. У цей час у неї стався переломний етап у особистому житті. Синові вже виповнилося 17 років, і Анфіса вирішила, що саме час розійтися з чоловіком, який фінансово сім’ю не надто забезпечував, до того ж випивав, та й у ліжку вже був не гігант. Про душевність стосунків і взагалі не було мови, причому останніх років 10.
Загалом, з чоловіком Анфіса розійшлася, син вступив до інституту і тепер більшу частину доби проводив в інституті чи в гуртожитку – і будинок спорожнів. Спочатку Анфіса порожнечу називала свободою і тішилася. Але незабаром вона відчула якусь вселенську тугу, і зрозуміла – так самотність. І одного разу вранці, в черговий раз прокинувшись з цим самотністю, що стала вже звичною ниючою в грудях, Анфіса підійшла до дзеркала, глянула на себе (вперше за ці роки ніби збоку) і жахнулася.
З дзеркала на неї дивилася опливла, неповоротка, згасла – без бажань і устремлінь баба. Анфіса із сумом констатувала: “37 років, 160 см, 82 кг, сексуальності – 0. Жах! Кому я така потрібна?” Адже, по суті, десь у глибині душі, за всіма цими зайвими кілограмами і вантажем 37 років у ній жила, не зникла ще остаточно миловидна, не стара і жадоба любові жінка.
Розсудивши здорово, Анфіса зрозуміла: щоб повернути собі колишню фігуру, оптимізм та бажання, їй потрібна допомога, самій не впоратися. Тому їй і спала на думку ідея звернутися за допомогою до гіпнотерапевта. Про гіпноз Анфіса розповідала мені з особливим захопленням: “Уяви, яка чудова методика. Тиха музика, умиротворена обстановка, і ти поринаєш у легкий сон, напівдрім. А прокидаєшся вже зовсім іншою людиною. Ідуть старі образи, зникає гіркота, що ти зараз” шедевр”, натомість з’являється впевненість та сили, зробити себе знову стрункою та привабливою. І це вже 90% успіху”.
Гіпнотерапевта Анфіса обрала найкращого у місті. Увійшовши до кабінету, вона побачила вольового похмурого чоловіка середнього віку. Він довго, терпляче і не перебиваючи, слухав плутану і докладну розповідь Анфіси про те, як з чоловіком не ладилося, у сина перехідний вік… Про те, що суєта і повсякденність засмоктують, що рукою на себе махнула і жінкою перестала почуватися, про те, що обмін речовин збився, напевно, і ні до біса тепер, про те, що хто ж її покохає таку, а кохання ще хочеться і тому на нього, гіпнотерапевта вся її надія. Коли ж нарешті Анфіса закінчила – повисла пауза. Їй навіть здалося, що, може, гіпнотерапевт не слухав її, а думав про щось своє. Анфіса почекала трохи, потім все-таки зважилася, перервати мовчанку: “Я не знаю, що робити…”
На цих словах гіпнотерапевт немов прокинувся, глянув на Анфісу уважно і уважно, бурав її своїм непроникним поглядом, і раптом промовив: “Досить жерти!!!” Ці слова пролунали так різко і несподівано, що Анфіса навіть здригнулася. Вона мимоволі озирнулася на всі боки, чомусь подумавши, може, це він не їй. Але в кабінеті крім них нікого не було. Анфіса розгублено подивилася на гіпнотерапевта. Той, не відриваючи від неї погляду, повторив: “Досить жерти!”, але тепер уже не так різко і зробивши паузу між словами. Після чого сказав: “Чекаю вас через 2 місяці. До побачення”. Анфіса покірно відповіла “добре”, потім додала “дякую” і обережно вислизнула з кабінету, де під дверима на неї чекала я (вона взяла мене з собою як підтримку).
Всю дорогу Анфіса не замовкла від обурення. “Ні, ну ти подумай, який шарлатан! Хіба це гіпноз?! Це чорт знає що таке! Гіпнотерапевт хронів! Хам! Він просто хам, розумієш?! Так, я переїдала весь цей час – і що? Це треба ось так грубо підкреслити Я ж до нього за допомогою. Все чесно розповіла! Ну, хам!!! Ну, шарлатан!
Прийшовши додому, Анфіса як завжди насмажила сковорідку картоплі з сальцем, села є і раптом зрозуміла, що їсти їй зовсім не хочеться. Здивована цим фактом, вона відкрила холодильник і окинула поглядом вміст. Ні ковбаска, ні сир, ні торт – нічого не викликало в неї бажання поїсти. Її вічний звірячий апетит усіх останніх років життя пропав, як крізь землю провалився. Анфіса обімліла. А ще в неї з’явилося дивне відчуття, що десь поруч із нею незримо присутній цей гіпнотерапевт і вирує її своїм непроникним поглядом.
З того часу Анфіса їла, як пташка. Мало того, у неї зовсім змінилися уподобання в їжі. Овочі, фрукти та соки приносили їй тепер більше задоволення, ніж жирні, копчені та здобні продукти. А ще в ній з’явилася якась невгамовна енергія. Вона стала вести активніший спосіб життя: ходила пішки, перестала користуватися ліфтом, записалася в басейн та на теніс. Анфіса танула на очах, стаючи пружною, бадьорою, спокусливою. Я вже не говорю про блиск в очах, який, звідки не візьмись, з’явився.
Через 2 місяці Анфіса, що важила 82 кг, важила… 58 кг! До гіпнотерапевта Анфіса йшла з особливим трепетом. По-перше, відзвітувати. По-друге, подякувати. По-третє, внутрішньо вибачитись за помилкове обурення на його адресу. Ішла, але не дійшла. Майже біля самої клініки, на неї налетів чоловік, який утік на зупинку. А далі як у комедії положень: у неї відірвалася ручка від сумки, чоловік зніяковів, повів її до майстерні, по дорозі вони познайомилися, розговорилися, мабуть, одразу сподобалися один одному… Коротше, раптовий лямур-тужур і за півроку – весілля.
А гіпнотерапевт, який зробив це подвійне диво, навіть “дякую” не почув, я вже не кажу про те, щоб на власні очі побачити результат свого чарівного: “Досить жерти!!!” Люди егоїстичні у своєму щастя. Анфіса не стала винятком.