Про гомеопатію розмови останнім часом притихли, оскільки її вже не назвеш останнім та новітнім явищем у медицині. І тим не менш дарма …
Гомеопатія заслуговує на нашу увагу, і якщо ви не цікавилися даною темою раніше, то саме час зробити це зараз.
Лікування подібного до подібних
Гомеопатія – призначення препаратів, що викликають симптоми, аналогічні симптомам хвороби. Концепція лікування за принципом «подібне до подібних», на противагу принципу алопатії. Засновник і автор терміна – німецький лікар Християн Фрідріх Самуїл Ганеманн.
Сучасна медицина розглядає гомеопатію як частину альтернативної, ненаукової, медицини, так як теоретичне обґрунтування гомеопатичного принципу не відповідає науковим уявленням про функціонування здорового і хворого організму, безпеку та ефективність більшості гомеопатичних методів лікування ніколи не піддавалася перевірці, а деякі відмінностей між гомеопатичними ліками та плацебо.
Гомеопатія – загроза здоров’ю та життю?
Наукова медицина заперечує ефективність гомеопатичних засобів, доводячи, що їхній лікувальний ефект не перевищує плацебо. Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) застерігає від гомеопатичного лікування інфекційних та будь-яких інших серйозних захворювань. На думку експертів організації, “використання гомеопатії не має доказової бази, а в тих випадках, коли застосовується як альтернатива основному лікуванню, воно несе реальну загрозу здоров’ю та життю людей”.
Витоки гомеопатії
Принцип лікування такого, що лежить в основі гомеопатії, виявляють вже в текстах Клавдія Галена. Як і інші напрями медицини, гомеопатія пов’язана за походженням з роботами середньовічного лікаря Парацельса, але основоположником сучасного методу вважається Самуїл Ганеманн.
У ХІХ столітті учнем Ганемана Костянтином Герингом було сформульовано гомеопатичні закони лікування, які передбачають існування рівнів хвороби. Згідно з цими законами, явного і тривалого лікування можна очікувати тоді, коли симптоми змінюються
1. З більш глибоких, життєво важливих рівнів організму до менш важливих, поверхневих рівнів.
2. Від верхніх частин людського тіла до нижніх.
3. Зникнення симптомів відбувається у порядку, зворотному їх виникненню.
Лікування в гомеопатії розглядається як виведення хвороби з донних її рівнів на поверхневий, психічний вважається одним із найглибших. Хвороба розглядається часто як результат індивідуального розвитку хворого (зокрема, тяжкі захворювання, при яких застосовується гомеопатія, такі як шизофренія і рак). Гомеопатичні препарати, що призначаються лікарем, різняться залежно не від захворювання, а від особистості хворого.
Доктрина гомеопатії залишає можливість неправильного поводження зі шкалою рівнів хвороби. Суть гомеопатичної критики зводиться до того що, що у ряді випадків алопатична медицина знищує симптоми, наводячи, відповідно до рівнями прояви хвороби, до її поглиблення. Гомеопати виступають проти придушення шкірних захворювань і найчастіше заперечують метод щеплень, а гомеопатична критика фармакології вже призвела до запеклого протистояння цих напрямків.
Індійська школа гомеопатії
Сучасний індійський гомеопат Прапхул Віджекар, ґрунтуючись на даних ембріології, генетики, імунології, фізіології, розвинув ідеї своїх попередників і висунув концепцію прогнозуючої гомеопатії, яка пояснює просування хвороби або природним прогресом.
Віджекар виділив 5 видів придушення:
1. З одного місця до іншого в межах одного і того ж органу. Наприклад, екзема переходить із нижньої кінцівки на верхню.
2. Від одного органу до іншого в межах однієї й тієї самої системи. Наприклад, фарингіт переходить у ларингіт і потім у бронхіт.
3. Від системи до системи одному рівні. Наприклад, бронхіт минає, але розвивається діарея.
4. Від системи до системи різних рівнях. Наприклад, проходить гастрит (ентодермальне захворювання), але починається випадання волосся (мезодермальне захворювання).
5. Міазматичний перенесення. Після лікування бронхіту розвивається ожиріння.
П. Віджекар також виділив 7 рівнів придушення:
1. Хвороби шкіри, рогівки, кон’юнктиви, губ, піднебіння, вух, потових залоз, привушних залоз.
2. Хвороби верхніх дихальних шляхів, шлунково-кишкового тракту, сечостатевої системи.
3. Хвороби кісток, суглобів, м’язів.
4. Хвороби серцево-судинної та лімфатичної системи, нирок, легень, крові.
5. Хвороби ендокринної системи.
6. Хвороби центральної та вегетативної нервової систем.
7. Зміни у генетичному коді.
Правильне гомеопатичне лікування не повинно пригнічувати хворобу і переводити її на більш глибокий рівень, а має просуватися лише у бік поверхового рівня.
Безпека гомеопатичного методу
Гомеопатичні препарати не містять значних кількостей будь-якої діючої речовини, а являють собою переважно нейтральні воду, етанол або цукор. Відповідно до числа Авогадро, гомеопатичні засоби можуть не містити жодної молекули діючого початку, залишається тільки розчинник – спирт або вода (іноді нею імпрегнують цукор). Таким чином, безпека гомеопатичних ліків для організму людини багатьом видається очевидною і не потребує додаткової перевірки.
Тим не менш, безпека застосування гомеопатичних препаратів ніколи не зазнавала систематичної наукової перевірки. Питання про безпеку гомеопатичного способу в цілому не зводиться тільки до властивостей самих препаратів. Потенційна шкода гомеопатичного лікування можлива в тих випадках, коли пацієнт відмовляється від ефективної медичної допомоги на користь гомеопатичного лікування, потенційно збільшуючи ризик розвитку небажаних наслідків захворювання, які інакше могли б бути запобігти за допомогою своєчасного медичного втручання.